Ярослава Семірядченко

Я народилася в Севастополі і прожила там 17 років поки не вступила до університету. Там живуть мої батьки, бабуся, дідусь і майже всі близькі родичі. Тільки ось у цьому році я так і не змогла їх відвідати...

"Крим - це моє життя”

Це коли мама загортає тебе в рушник після купання в морі. А у тебе губи сині, зуби стукають і з волосся капає сіль.

Снимок экрана 2020-09-30 в 16.22.09

Коли ділиш відстань з дитячого садка на «до покинутого корабля» і «після корабля».

Це коли ти займаєш місце в конкурсі читців, читаючи вірш Тараса Шевченка. І пишаєшся цим.

А взимку в -13 вже закриваються школи. І ці холодні зими такі рідкісні, що при першому снігу всі вибігають на вулицю кататися на санчатах, мало не по асфальту.

Крим – це прогулянки по морському місту, поїздки по Південному узбережжі Криму, лавочки у дворах, на яких стільки спогадів, музики та сміху.

Це нереальний аромат рожевих пушків від ленкаранської акації. І – «ну що, може викупаємося?» – «купальника ж немає» – «ніби це може зупинити…»

Крим – це коли твоє розбите серце лікують кримські люди і серпневий зорепад у Балаклаві. ✨І коли разом з тобою радіє навіть пісок на пляжі Фіолента.

Це свобода у всіх її проявах, вологе повітря та щастя.

Боляче, коли не можеш потрапити додому тоді, коли хочеш. І боляче, коли не можеш побачити своїх рідних.

Крим – це мій дім і моє життя. І що б не змінилося, спогади завжди зі мною. Такий він, мій Крим! ❤️