Владислава Приступа

Влітку 2013 я вперше побувала в Криму без батьків. Це була студентська практика в Гурзуфі, ми працювали в санаторії, майже не спали, гуляли, купалися в морі і жили, як звичайні туристи. Було так класно, що перед від'їздом ми всі кинули у воду по монетці і розбиту тарілку з кухні — на щастя і щоб точно повернутися.

“Це був грудень 2013. Ми купалися в зимовому морі і уявляли, як повернемося сюди наступного літа...”

І це сталося! Восени нам запропонували знову поїхати на практику, у той самий санаторій. Пам'ятаю, як довго мені довелося вмовляти одногрупників, мовляв, ну коли ще ви побачите осінній Крим: без туристів і нав'язливих продавців кукурудзи?

Владислава Приступа

Ми поїхали меншою групою, ніж минулого разу. Уже в перший день у Гурзуфі замість того, щоб відпочивати по обіді від спеки, ми шукали, де б випити гарячого чаю. 

Так за роботою і вечірніми прогулянками узбережжям минуло півтора місяці. 

18 грудня, за декілька днів до нашого від’їзду, ми вирішили скупатися. На заході сонця ми з дівчатами прийшли на пляж і, недовго думаючи, роздяглися, взялися за руки і в самій білизні побігли в море. Термометр показував сім градусів повітря і вісім градусів води, але ми не відчували холоду. Ми хотіли замість монетки кинути в море самих себе, щоб точно повернутися сюди ще раз. 

Ми вийшли з води і не могли повірити, що зробили це. Ми не розуміли, холодно нам чи жарко, весело нам чи сумно. Це був особливий момент тут і зараз. За хвилину ми, закутані в полотенця і з одягом в руках, уже наввипередки бігли грітися в корпус. 

Кілька днів потому ми мали їхати додому. Прощатися з колегами і Гурзуфом було непросто, бо всі вже здружилися. Але ми не говорили «Бувай», ми говорили «До скорої зустрічі». Ми були впевнені, що за півроку нас очікує літня практика в тому ж складі.  

Ми сіли в потяг додому. За вікном мелькали такі рідні і ледь вловимі пейзажі — гори, сосни, море, що плавно перетікає в небо. На наші телефони вже приходили повідомлення про те, що відбувається в Києві. 

Та я не могла й подумати, що їду цим потягом востаннє. Що жодні монетки, розбиті на щастя тарілки і купання в зимовому морі не допоможуть мені повернутися у мій Крим знову.