Ольга Мішевська

А хочеться рахат-лукума з кокосовою стружкою і мигдалем, щоб знову було 10 і можна було відпроситися з екскурсії Воронцовським палацом, піти до озера в парку, пити трав’яний чай і розгубитися перед вибором східних солодощів.

"Бувають такі дні, коли ввечері так хочеться чогось солоденького для заспокоєння душі й тіла. І от стоїш перед вітриною, а все не те... "

Щоб після підйому на зубці в тумані Ай-Петрі пити глінтвейн з маминого дозволу й чекати, доки розійдеться хмара, щоб сфоткатися на оглядовому майданчику з краєвидом на ПБК.

Снимок экрана 2020-10-12 в 12.50.40

Або щоб після довгої прогулянки набережною в Кацівелі зайти за булочкою з вишнею з місцевого хлібозаводу або чурчхелою по 5 грн, яку навпроти продає один і той самий чоловік уже років двадцять. 

Щоб після дегустації у севастопольському музеї мармеладу заїхати в Херсонес, а там біля самого берега, на крайньому майданчику, чекає тітонька із сумкою найсолодшої кукурудзи. 

Щоб після прогулянки тунелями Балаклави бігти на катер, який, здається, от-от перекинеться на хвилях, а потім із задишкою забиратися на фортецю й там їсти припасені для найкрасивішого пейзажу вафлі «Артек».

Щоб у Бахчисараї після розповідей про султана й наложниць забігти в кіоск за лимонадом «Крим».

Щоб знову в Лівадію й Партеніт, у Ласпі й Алушту, щоб у грудні ходити в футболці й знати, що повернешся за кілька місяців, як і завжди.

Щоб не думати, що діти, які народилися в «іншому» Криму місяць тому, вже пішли в перший клас. Щоб сісти на потяг і за шість годин зійти в Севастополі, а потім на автобусі й опинитися на набережній у Ялті. А там уже не має значення, чи буде щось солоденьке під рукою.