Наталія Красненкова

Моя Шафіка з вулиці Леніна
Все почалось з неправильно порахованого визначника матриці.

Наш університетський викладач математики помилився з визначником матриці, а я, нахаба першокурсниця, публічно зробила йому зауваження. «Як твоє прізвище?», - суворо спитав викладач. Моє прізвище він одразу ж і запам’ятав та перетворив на найчастіше слово, яке вимовляв на парах. Коли його постійні доскіпування стали для мене загрозою завалити вищу математику на першій же сесії, я знайшла її.

119631191_4359354340805580_7569619832131397796_o
Шафіка Шариповна – моя репетиторка з математики чекала мене на холодній вулиці в легенькому пальті та елегантному капелюшку. Сухенька літня жінка, маленька, із зморшками навколо добрих очей та прямою спиною. Ми почали наші заняття в її старому будинку на вулиці Леніна 2А. Симферопіль, 1994 рік. Листопад. Їй було тоді 75 років, але різниця у віці 58 років не завадила стати нам справжніми близькими людьми.
Окрім феноменальної пам’яті, тверезого та гнучкого розуму, доброго вміння пояснити складні речі простими словами, вона мала непересічне почуття гумору та мудрість. Їй я довіряла не лише свої проблеми з вищої математики, але й проблеми стосунків. Дивно, як вона завжди знаходила новий ракурс погляду на ту чи іншу життєву ситуацію. Із своїх 75 вона бачила більше, ніж я із своїх 17. «Не треба йому дзвонити, почекай трохи. Він сам має захотіти», або «О, дивись, твоє обличчя знову обсипало, потрібен косметолог та регулярне статеве життя». Вона знала про що говорить, бо в сусідній кімнаті її чекав старенький чоловік – астрофізик, з яким вона прожила довгі роки. Шафіка-ханум казала, що їх поєднала математика, щодня вони розв’язували разом багато задач аби тримати мозок в тонусі. Але між ними точно було щось більше, це була така повага та любов, яку неможливо було не помітити навіть недосвідченій студенці.
Кожного разу вона пригощала мене смачною кримськотатарською їжею, найсмачніша пахлава була завжди в неї. Інколи вона давала мені пакунок на прощання, це могла бути книжка або якась смачна випічка.
На зимовій сесії вищу математику я здала добре. Мій викладач посадив мене на першу парту та стояв наді мною весь екзамен, аби не дай боже не списала. Але креслення та формули Шафіки вспливали перед очима в потрібний момент.
Вона любила тюльпани. Щовесни я піднімалась по вулиці Леніна до перехрестя зі Студентською аби принести їй букет її улюблених квітів. Потім я переїхала в Київ. Пройшло 20 років.
Сьогодні їй має бути 100 років. Я не знаю, чи жива досі моя Шафіка. Але я чекаю, коли зможу повернутися в Крим, купити найбільший букет тюльпанів та піднятися по вулиці Леніна до старого будинку 2А.