Наталія Дмитришин

Мій Крим...
Ти ж знаєш, в мене лише одна асоціація - це ти. Але про все по порядку.

Вперше я побачила Крим, коли мені було 17.

Найгостріше враження - скажена їзда кримських водіїв і серце в п'ятках, бо сиділа на передньому сидінні, всі ці серпантини і відсутність звичних правил руху. Я була абітурієнткою, поїхала з братами на базу від свого майбутнього універу. Була налякала, вражена і приємно схвильована. В мене попереду - студентське життя. І ще 6 літ поспіль на цій базі. Привіт, «Політехнік» в Криму! Хто ж знав в далекому 2006-му, що ти стільки мені подаруєш.

14633247_10209096880351756_5140087335032490947_o

Мені 18, цього разу я їду в Алушту з одногрупницею. Вже досвідченіша і більш впевнена, бо була і бачила. Літо жарке, а я смілива. Вперше купаюсь вночі в морі. Вивчаю людей поряд, перший аквапарк, Ай-Петрі і наші дівчачі пригоди.

Мені 19. Цього літа я везу свою сестру і нашу коліжанку дитинства, її однокласницю. Тепер вони абітурієнтки, а я – майбутня студентка 3 курсу. В нас своя атмосфера і відчуття свободи, вечори шаурми, домашнього вина, безкінечних тусовок на березі моря, купи знайомств і радощів літа.

І ось мені 20. Це літо дозволить нам зустрітись в цьому житті, хоча б на мить. Перше, що помічаю: у нас однакові валізи. Бачу, що вас 3 хлопців, і ви аж ніяк не схожі на студентів Політехніки (хай останні мені пробачать). Ти відразу впадаєш мені в око, такий стильний, аж занадто, як на мене. Але що я чую? Ви говорите російською? Ну все, думаю в голові, ви напевно занадто витончені для нашого товариства і таки точно не з Львівської Політехніки. На цьому забороняю собі звертати на вашу компанію пильну увагу.

Перший вечір – вечір знайомств. Вся база йде на наш пляж, там туса з портвейном “Алушта”, бридке і дешеве пійло, але традицій ніхто не відміняв. Ми з дівчатами таке вже бачили, тож сьогодні у нас свої маршрути і точки. Сидимо в кафе на веранді. Бачу твоїх друзів, тебе серед них нема. Хлопці знайомляться, присідають до нас, ми спілкуємось. Вирішили піти подивитись, що відбувається на пляжі. Далі взяли вина і пішли до нас на базу. Я запитала мимоволі, а де ж ти. Сказали, що ти поранив ногу і вирішив відіспатись. Мені справді шкода… Ми втратили цілий вечір з нашого життя не разом.

Мені і дівчатам сподобалась ваша трійка, ти був загальним фаворитом, це правда.

Пам’ятаю, вечір, всі вирішили піти в клуб, ми фоткаємось на пам’ять, танцюємо, сміємось, дуркуємо. Вертаємось на базу. Ти кажеш, що хочеш поговорити. Я німію і не дуже розумію, про що і для чого. Здається, ти казав, що я тобі подобаюсь, а я справді не пам’ятаю. Ніби легкий туман ліг на всі ті вечори. Мені залишились лише фото і якісь окремі плями хронології.

Пам’ятаєш, я ще казала, для чого ці курортні романи, я такого не розумію і тд, і тд? Дурненька і наївна. Зрештою, у нас таки курортний роман, а я вже живу переживанням, як мені житиметься після цього літа. Ти ж повернешся в столицю, маєш там бізнес і купу важливих справ, а я – дівчинка-студентка, поїду до Львова…

Ох, хто ж знав, що ти так вмієш? Хто знав, що ти дійсно піклуватимешся, коли в мене буде температура на морі і шукатимеш способи вилікувати? Хто знав, що телефонуватимеш і питатимеш, як моє здоров”я? Переживатимеш, що в мене після моря гайморит? Хто ж знав, що ти наважишся і у вересні приїдеш до мене абсолютно несподівано? Це буде неймовірний сюрприз і разом з тим страх…

Хто знав, що розмовляючи різними мовами, зростаючи в різних середовищах, ми матимемо стільки спільного? Мене ніхто не попереджав, наскільки сильним буде наш зв”язок, ніхто не вчив, що таке можливо…В мене до тебе ніколи нічого і нікого серйозного не було. Ти не повіриш, бо скажеш, як так, ти ж така гарна.
І саме ти вчитимеш мене, як чоловік повинен ставитись до жінки, саме ти навчиш, щоб мені відкривали двері, подавали руку, кутали в шарфи і дарували квіти.

Ти будеш першим в усьому.

Моя мама прямо тобі скаже, що ти балуєш її дитину. У нас буде 9 місяців життя на 2 міста. Перший тест на вагітність (негативний), твої слова, що все ок, єдине, не хотілося б весілля взимку, перші лижі, знайомство з моїми батьками, твоя терплячість (або ні) і моє розуміння, що я потрохи тебе втрачаю. Зрештою, 6 чуття воно таке, не бреше.
Потім ми випадково зустрінемось в Києві через 3 місяці після розриву, я плакатиму в машині від нерозуміння, чому ти пішов і дивитимусь на Дніпро. Та ти і сам цього не поясниш ні собі, ні мені. У нас зв’язок, бо ти перший, бо я в це вірю. Саме тому ми на свої дн обоє плаватимемо з дельфінами: ти – там в столиці, а я – тут, на периферії. Саме тому ми снитимемось, ми бачимитемось і все пам”ятатимемо, але тепер в кожного своя сім”я і свої обов’язки, тепер ми будемо зобов’язані не лише перед собою.
Цього року у нас перша десятка, як ми знаємось. Я пишу цей текст як зізнання і сльози потрохи стікають по щоках. Через 10 хвилин в мене мітинг, а я не тут, не в  офісі. Я – там, в Алушті, на базі, чекаю заселення в АБВГ-дейку і дивлюсь крадькома на тебе…

Зрештою, зараз у мене нема ні Криму (куди я поверталась, шукала і чекала на диво), ні тебе, але є тепло і спогади, і трохи фотографій!

Мій Крим – це моя перша і єдина любов, мій Крим – це ти, Л.