Марія Міхеєва

У 2009 році разом із хлопцем влаштувала турне по Південному узбережжю Криму.

“Найчастіше я згадую безсонну ніч під зорями Ялти, де не було ні душі — тільки я і він...”

Це був 2009 рік. Того літа ми з моїм хлопцем Стасом мали святкувати річницю стосунків. Одного дня я заностальгувала за дитячими поїздками в Крим і сказала: «Хочу на море!». Довго чекати відповіді не довелося — і вже ввечері у нас у руках були два квитки на потяг в Алушту.

6-Marіya-Mіheєva-2

Це була наша перша поїздка без батьків. Коли тільки я і він. Нам здавалося, що ми дуже дорослі, хоча обом ще не виповнилося і двадцяти. 

Той тиждень ми були безмежно щасливі і спускали всі гроші незрозуміло на що. Я малювала собі тимчасові тату і заплітала афрокосички, а Стас розважався в тирах. Йому не було рівних, тому ми вигравали купу іграшок. Власник тиру постійно ускладнював завдання, але Стас умудрявся впоратися і з ними. Із цієї поїздки я привезла додому два чемодани: один із моїми речами, а другий — із виграними в тирі м’якими іграшками.

Одного дня ми були на Ай-Петрі. Каталися на конях, спускалися в печери і рука в руку піднімалися на вершину. Усю дорогу Стас говорив мені про те, як гарно внизу, коли стоїш на найвищій точці. Не дійшовши якихось п’ять метрів до піку Ай-Петрі, він затулив мені очі. Розплющивши їх, я замість обіцяного виду на море і скелі побачила лише туман і хмари. Та це не зіпсувало ту мить. Тому що ми були вдвох. Ми були молоді і закохані.

Щоб дістатися додому на ніч, потрібно було встигнути на останній автобус із Ялти в Алушту. Ми не встигли. У нас залишилося якихось 10 гривень, і ми могли собі дозволити лише тролейбус, що вирушав з вокзалу о 6 ранку.

Недовго думаючи, ми пішли ночувати на пляж. У нас не було нічого: ні грошей, ні теплого одягу, ні їжі, ні покривала. Але насправді ми мали все: море, шум прибою, безмежне зоряне небо і кохану людину поруч.

Стас мені віддав свою футболку, щоб я не змерзла. Я бачила, як йому було холодно, але він не подавав виду. Усю ніч ми не спали: дуріли, розмовляли про все на світі, обіймалися і зустріли разом світанок. Навколо не було ні душі. 

Зараз я розумію, що в ту коротку ніч можна було б вмістити всі 13 років, стільки вже триває наше кохання. І я обов’язково б її повторила, тільки вже в Бахчисараї. Бо потрапити туди — моя дитяча мрія, яку так і не вдалося здійснити…