Ксенія Бірсан

З 2005 до 2007 року подорожувала з батьками в Крим, двічі була в «Артеку».

“Для мене Крим — це всеохопне відчуття свободи, коли стоїш на найвищій точці Аюдагу”

Кожен, хто був в «Артеку», зі мною згодиться: найдужче запам'ятовується ніч, коли усіх новоприбулих дітей мають урочисто посвятити в артеківці. Те відчуття хвилювання до тремтіння під колінками неможливо забути. Ми ніколи не знали деталей завчасно. Знали тільки, що треба буде ще до сходу сонця прокинутися і піднятися на Ведмідь-гору.

9-Ksenіya-Bіrsan-2

І ось ця мить настала. Третя ранку, купа сонних та трішки розгублених дітей одне за одним чимчикують по найкрутішому схилу Аюдагу. Скрізь темно, під ногами котиться важезне каміння, усе, що ти бачиш — власні ноги та кросівки сусіда попереду. 

Хтось починає скиглити і жалітися на холод та втому, хтось зупиняється, щоб перепочити і попити види, а хтось навпаки прискорюється, щоб це все скоріше закінчилося. 

На щастя, тоді нам дозволили вдягнути свої спортивні костюми, бо в легких артеківських шортах і футболках ми б точно задубіли. Із кожним нашим кроком сонце підіймалося все вище, та тепліше не ставало. Нас гріла лише думка про те, що там, нагорі, ми станемо дорослішими. Ми назавжди станемо носіями почесного звання «артеківець». 

Після трьох годин непростого походу ми врешті видерлися на гору. А там…. Гурзуф розкинувся як на долоні. Ми намагалися відновити дихання, та натомість нам перехопило подих. Роззявивши рота, ми зачаровано вивчали пейзаж, що відкривався з вершини.

А потім вожаті взяли фарби і намалювали кожному на щоках та лобі омріяні літери «А». Щасливі, розмальовані та горді, ми зробили фотокартки на згадку. 

Назад ми спускалися вже горлаючи кричалки та співаючи пісні з табору. Ми мріяли про те, як повернемося до корпусів і покажемо іншим загонам, які ми круті та дорослі. А ще про те, як проковтнемо сніданок — бо дуже вже зголодніли. 

Минуло 15 років, та ці миті я запам’ятала назавжди. І сумно навіть подумати, що зараз тисячі дітей не можуть відчути себе так само, як ми колись — стоячи на вершині Аюдагу з яскравими літерами «А» на обличчі, які ще кілька днів ні за що не хочеться стирати.