Ігор Якубовський

Студентська база «Львівської політехніки»‎ в Алушті — легендарне місце. Тисячі студентів пережили там найвеселіші, а іноді й найдраматичніші події своєї юності. Вперше я потрапив туди у 1996 році, ще навчаючись в універі, а з 1999 їздив вже як організатор і очільник Табірної ради.

«Сміх і сльози, радощі і драми — в Алушті було все»

На одну зміну приїздили 150-200 студентів. Кожен день не був схожий на інший: ми проводили концерти, спортивні змагання, дискотеки. Тож не дивно, що за три тижні ледь знайомі однокурсники ставали дружною сім’єю.

Ігор Якубовський – Алушта 3

Одна з наших найкрутіших традицій народилася з конфлікту. Під кінець заїзду якась група студентів обов’язково вирішувала зустріти схід сонця. Поверталися назад шумно, із піснями, реготом. Все б нічого, але вони заважали тим, хто зустрічати сонце не пішов.

Ну, як-то кажуть: що не можна зупинити, треба очолити. Тому ми започаткували традицію — світанок на День незалежності зустрічати разом. А в сьомій ранку вирушати в ходу узбережжям із прапором України. Так ми перетворили студентське свавілля на студентську ініціативу.

Місце там казкове! У вітальному слові директор табору любив казати: «Тут зустрілися три клімати: морський, гірський і лісовий»‎. І був у тієї місцевості дивний ефект — феноменальна чутність. Бувало, студенти підуть вночі на гірку з гітарою. Співають наче тихенько, а звук спускається на базу з потрійною силою. Доводилося йти вночі шукати тих співаків і пояснювати їм закони акустики. 

Ми звикли до життя в місті: відійшов на два метри — і тебе вже не чути. А тут дорога далеко, машини не шумлять, зайвих звуків немає зовсім. Чутно за 20-30 метрів. Так секретів у нас одне від одного не лишалось. Зовсім.

Пам’ятаю, на території табору були бесідки, просто поруч із корпусом «К». Ставочок, лавочка, тиша — романтика! Як стемніє, там збиралися парочки: зізнавались в коханні, освідчувалися, сварилися. Так от, на цю «площу закоханих»‎ виходив балкон корпусу, якого вночі не видно. 

Здавалося, ви в тій бесідці на самоті. А насправді це було як на сцені драматичного театру — десятки людей з балкону прекрасно чули, про що говорили надворі. На ранок було важко приховати таке «знання»‎. А героям вечірньої вистави лишалося тільки гадати, звідки всі все знають? Годі й казати, що на нашій базі взяли початок десятки студентських сімей. 

Сміх і сльози, радощі і драми — в Алушті було все. А ми були юні, палкі і завзяті, такі моменти в житті не повторюються. Та студентська база для нас була самим центром Землі, найважливішим місцем, яке — запевняю вас — залишилося в серці кожного, хто там побував.

І кожен звідти привозив нове для львів’янина знання: 28 градусів — це прохолодно.