Ігор Мітров

Народився 1991 року в Керчі і прожив там до 2008 року. Не був вдома вже 6 років, у Керчі залишилася вся сім'я.

“Зараз я живу спогадами: Крим мені сниться вночі, мені сняться ці античні розвалини...”

Коли мені було 8, я зрозумів, що живу в музеї під відкритим небом. Поки мої однолітки займались казна-чим, я всі канікули проводив на горі Мітридат, де з ранку до ночі вивчав залишки акрополя Пантікапея. Під ногами похрускували черепки амфор, які зазвичай можна побачити лише в музеях чи підручниках з історії. Із них же я дізнався, що тим амфорам понад 2,5 тисяч років.

4-Іgor-Mіtrov-2

Коли мені було 20, я покинув київський універ і повернувся в Керч, щоб познайомитись із нею поближче. Влаштувався в археологічний музей лаборантом, але щось пішло не так: за тиждень після першого робочого дня усіх співробітників повезли “в поле”, на розкопки.

Ми копали все літо. Коли я сам почав витягати із землі те, що до цього бачив у музейних вітринах, у мене стався культурний шок. Через ці черепки, монети та керамічні статуетки я ще глибше пізнав Крим. 

Серед знахідок були справжні скарби, як-от статуетка Персефони майже без слідів часу. Я дивився на неї і не міг повірити, що кілька тисяч років тому хтось дивився на неї так само. А ще пам’ятаю красивий кубок із чорного лаку. Тільки викопавши, ми добряче обтерли його від пилюки і налили в нього вино. Нам було байдуже, можна чи ні. Ми були сам на сам із вічністю, де не існує жодних правил. 

Я навіть не думав тягнути щось цінне з розкопок додому. Це і був мій дім — гора Мітридат, Пантікапей, Тірітака, куди я міг піти кожного дня. 

Зараз я живу спогадами: Крим мені сниться вночі, мені сняться ці античні розвалини, море, яке я не цінував, поки воно було зовсім поруч. 

Я не був у Керчі вже 6 років. Останнього разу мені ще на кордоні дали зрозуміти, що мене там ніхто не чекає. Тільки мама. І тато, і хрещена, і сестри, яких мені так хочеться побачити.