Денис Король

У 2004-2005 роках ходив у гірські походи на плато Карабі-яйла, у 2010 провів один день у Ялті.

“Ялта мене вразила. До моря я звик, але гори, сосни й кипариси, яких у степовій Одесі немає, — це щось казкове…”

Вона була з Сімферополя, а я з Одеси. Познайомились в інтернеті, довго листувалися, і врешті вона запросила мене у своє рідне місто. А я що? Погодився, звичайно!

2-Denis-Korol-2

Був серпень, я приїхав до Сімферополя потягом і перше, що відчув — знайомий запах вокзалу. Біляші, чебуреки, пахлава. Туристи виходили з поїздів, наче зразу прямували на пляж — у в’єтнамках, шортах, з надувними кругами в руках. У Сімферополі навіть моря немає, а курортна романтика є.

Три години я нишпорив біля вокзалу, чекаючи на зустріч, і в останній момент здогадався купити квіти. Вона під`їхала до вокзалу на «шкоді» пляшкового кольору. Відчинила вікно, усміхнулася, взяла протягнуті орхідеї і одразу сказала: «Тут ловити нічого, їдемо в Ялту». 

Ялта мене вразила. До моря я звик, але гори, сосни й кипариси, яких у степовій Одесі немає, — це щось казкове. Прогулянковий корабель, на якому ми пливли, нагадав мені про дитинство, коли моє рідне місто можна було за кілька годин перепливти впоперек. 

Не пам’ятаю вже, про що ми спілкувалися. Напевно, про те, чого не можна було запитати в листуванні. Але так заговорилися, що пропустили зупинку. До її машини було з пів години пішки, а до мого потяга з Сімферополя — рівно півтори години. Ми бігли серпантинами, нервуючи і поглядаючи на годинник. Я, у незручних ділових туфлях і вона, на високих підборах. 

Більше ми з тією дівчиною не бачилися, але я люблю згадувати той день. Можна сказати, що це було побачення з Кримом. 

У моєму житті були і двотижневі походи на плато Карабі, і небезпечні спуски в скельні печери, і купання в гірських річках. Та спогад про цей день у Ялті, коли все пішло не за планом, — найтепліший.