Анастасія Панкова

З 2005 до 2007 проводила літо в Судаку та подорожувала по Південному узбережжю Криму.

“Вже 13 років висить у мене на стіні висить фото — вицвіле, із заламаними кутиками, але таке рідне”

У мене є багато історій з Криму, але є одна, що назавжди в серці. Та, яку я пригадую з особливим теплом.

Якось ми з батьком знудилися лежати на пляжі і вирішили піднятися на гору поблизу. Просто зірвались з місця і пішли в чому були. Я у в’єтнамках, шортах і футболці, а тато — лиш у плавках і шльопанцях.

14-anastasia-pankova

Стежка вгору виявилась дикою. Вона була наскрізь прошита ялівцем, і нам довелося продиратися крізь колючі кущі, гілки й каміння. Йти було незручно, але прекрасно! Навколо ані душі. Людей бачили тільки з гори: вони, наче морські котики, вилежувалися на узбережжі. А ми, порівняно з ними, почувалися героями пригодницького фільму. 

На півдорозі в мене порвалась в’єтнамка, і йти стало зовсім важко. Тоді тато віддав мені свої шльопанці, а сам пішов далі босоніж. Якщо можна всю батьківську любов укласти в один жест — це був він.  

Уся прогулянка була про нас і для нас. За все життя в нас було мало моментів, коли ми щось робили разом… Тому цей підйом на гору я пам’ятаю до найменших деталей. 

Аж раптом нам відкрився надзвичайно гарний вид на бухту. Ми зупинилися. Перед нами розкинулася нескінченна блакить моря. Наші подерті ноги гуділи. І пам’ятаю, у бухті розсікав воду скутер. Він робив петлі, вимальовуючи на воді вісімки, але мені тоді здалося, що це знаки нескінченності.

На вершині ми зустріли тільки одного чоловіка. Буває, в горах (неважливо, у Криму чи Карпатах) зустрічаєш когось к безлюдді і ви одне одному раді. Це була саме така зустріч. 

Той чоловік сфотографував нас з татом удвох, і це фото стало моїм улюбленим. Саме воно вже 13 років висить у мене на стіні — вицвіле, із заламаними кутиками, але таке рідне.

За два роки після цього тато помер. І так вийшло, що ця світлина стала єдиною, де ми вдвох — стомлені, але дуже щасливі. 

Знаєте, на сімейних знімках часто відчувається штучність. Але не на цьому. Самотній чоловік на вершині гори зумів схопити особливу мить. Найщасливішу мить у моєму житті.