Анастасія Коробкіна

Крим — це коли я в 4 роки вперше побачила море і закохалася в нього назавжди.

"У кожного з нас свій Крим 💔"

Крим — це коли в тому ж віці летіла через камінь на горі Карадаг, розсікла собі колінку, і шрам на ній викрашається й сьогодні як теплий спогад. Мій Крим завжди зі мною.

Снимок экрана 2020-10-12 в 13.06.01

Крим — це коли мама цілий рік збирає гроші на відпустку, а я цілий рік чекаю цієї поїздки, як найважливішої події у житті. Це пісок абсолютно повсюди, гаряча кукурудза, та й вона теж у піску, мішок черепашок у валізі. І рік, коли я сама таки навчилася плавати.

Крим це перші самостійні подорожі й медовий місяць із чоловіком, заходи сонця, світанки, ночі на пляжі. Це плентатися пішки в сорокаградусну спеку в Долину привидів і просто кайфувати від краєвидів. А ще зробити чи не мільярд кадрів на камеру мрії, куплену на свої перші серйозні гроші, й бути у стані нескінченного натхнення. 

Крим пробудив жагу до пригод, навчив любити море й гори, поїздки на джипах бездоріжжям. І ненавидіти гірські серпантини 🤪

Крим. Ми ж бачили його і згори, і з моря, і навіть зсередини печер. Ми ж пам’ятаємо, як пахне наш Крим, ми пробували його на смак (ну справді, там найсмачніший медовий інжир і білий мускат червоного каменю 💫)

Крим сьогодні це завжди захоплені розмови («А пам’ятаєш?!»), які відносять далеко у спогади, і кожен іде надовго вглиб себе, коли серце щемить у грудях та клубок у горлі заважає дихати, бо сьогодні Крим ще й особистий біль кожного. 

У кожного з нас свій Крим.