Аліє Хаджабадінова
З 1990 по 2015 рік жила у селі Октябр, містах Джанкой, Сімферополь та Євпаторія.
“Я й досі кожного ранку варю собі каву за родинним рецептом. І щоразу мені ніби здалеку вчувається мамин голос”
Я кримська татарка, якій пощастило народитися на історичній батьківщині, у Криму. Вікна мого будинку в селі Октябр Джанкойського району виходили на поле.

Кожного сезону його засаджували різними культурами, і між колосками пшениці чи стеблами кукурудзи де-не-де проростали різні квіти. Поле постійно змінювало колір — було то фіолетовим, то бузковим, то червоним. Запах квітів і польового різнотрав’я був таким насиченим і пянким, що, здавалось, його можна розрізати, наче торт. Майже все моє дитинство пройшло в тому полі, де я наодинці з природою голосно співала і вигадувала вірші.
Єдине, що могло змусити мене піти з поля у літній чи весняний день, це голос батьків: «Хавєшка, гості!». «Хавє» з кримськотатарської перекладається як «кава». Я дуже любила, коли додому приходили гості. За нашою традицією, першим, що подавали на стіл, мала бути кава. Тому я навчилася її готувати ще змалечку.
У нашого народу так заведено: кожного гостя, що приходить до твого дому, треба зустріти філіжанкою кави. І обов’язково з пінкою.
Кожна родина береже свій особливий рецепт. За нашим, каву варять на повільному вогні, завчасно додавши у турку дрібку солі, а перед кипінням — тричі «лякають». Коли пінка піднімається, «джезве», турку, прибирають з вогню — і так три рази. Далі її розливають у «фільджан» і подають гостям з солодощами.
Я й досі кожного ранку варю собі каву за родинним рецептом. І щоразу мені ніби здалеку вчувається мамине: «Аліка, гості прийшли, вже чекають на твій хавє!».
Ви б знали, як я чекаю того моменту, коли зможу почути ці слова насправді. На нашій домашній кухні, де мене завжди чекають рідні.